Іноземні добровольці в ЗСУ: як проходить адаптація до української армії

Іноземці, які приєднуються до Збройних сил України, потребують комплексної адаптації, а не лише формального зарахування на службу. Про це в інтерв'ю розповів капітан ЗСУ Олексій Бежевець, командир роти безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем «Флеш» 28 окремої механізованої бригади.

У його підрозділі служать військові з 22 країн, які працюють пілотами, операторами безпілотників, навігаторами, водіями та техніками. Згодом вони можуть обіймати командні посади. За словами Бежевця, ключове значення мають не громадянство, а мотивація, досвід, фізичний і психологічний стан бійця та його здатність навчатися.

«Він приїхав допомогти. І йому треба допомогти, щоб він міг допомогти нам», — пояснює командир.

Вік добровольців коливається від 18 до майже 60 років. Частина з них не мала бойового досвіду, інші служили в арміях своїх країн або брали участь у війнах в Іраку та Афганістані. Однак навіть досвідчені військові зізнаються, що характер бойових дій в Україні відрізняється від того, до чого вони звикли.

Серед головних викликів — мовний бар'єр. В іноземній роті робочою мовою є англійська, якою спілкуються на командному пункті та між екіпажами. Українські військові, які раніше не володіли англійською, поступово її опановують. Перекладачі можуть допомогти під час оформлення документів, але в бойових умовах на них покладатися неможливо.

«Перекладачі — це добре, але це не завжди працює. Командир має говорити з людьми одною мовою, бути авторитетом, за ним мають іти», — зазначає Бежевець.

Інша суттєва відмінність — військова культура. Для військових із західних армій українська модель взаємодії може видаватися незвично горизонтальною. «Там для солдата сержант — цар і бог, а найближчий офіцер — щось захмарне. Тут усе набагато горизонтальніше», — пояснює командир. Довіру в підрозділі вибудовують особистим прикладом: на перші виходи на позиції командир ходив разом із підлеглими.

Психологічна адаптація також потребує особливої уваги. Для людини, яка приїхала з мирної країни, фронтова реальність Донбасу може бути шоком. «Для іноземця, який з абсолютно мирного середовища десантується на землю Донбасу, це ніби інша планета. Тут для нього все незвичне, все нове. Йому складніше це сприйняти, тому з ним треба більше працювати і більше допомагати», — каже Бежевець.

Після бойових виходів військові залишаються під загрозою КАБів і далекобійних дронів. Частині бійців потрібен час для відновлення, іноді — зміна посади чи відпустка. Одним із ключових елементів підтримки мають стати англомовні психологи.

Іноземці залучаються не лише до виконання завдань за основною спеціальністю. Вони допомагали евакуювати українських військових після мінних підривів та ударів FPV-дронів. Деякі мали підготовку з тактичної медицини ще до приїзду, інші проходили курси вже в підрозділі.

Підготовка фахівців із безпілотних систем потребує значного часу. Бежевець оцінює, що людині без досвіду може знадобитися до шести місяців постійної практики, щоб стати ефективним FPV-пілотом. Оператор дрона має розбиратися в навігації, техніці, генераторах, зв'язку та вибухових пристроях.

За пів року англомовна рота вийшла на рівень результативності, співмірний з українськими підрозділами безпілотних систем. Проте ефективність іноземних військових залежить від системи, що охоплює рекрутинг, оформлення документів, навчання іноземною мовою, адаптацію, медичну та психологічну допомогу, відпочинок і супровід після поранень.

Після завершення контракту частина іноземців повертається додому, дехто бере паузу, а потім знову приїжджає. Інші хочуть залишитися в Україні та створити сім'ю. «Не можна просто набрати десятки тисяч людей, а потім думати, що з ними робити. Так це не працює», — наголошує командир. Україна має цінувати людей, які готові ризикувати життям за державу, що не є їхньою батьківщиною, і нести відповідальність за них не лише під час служби, а й після її завершення.