«Буханка» на передовій: історія евакуаційника з позивним «Митар»

У цивільному житті Петро Токарський — заступник начальника митного поста «Нижанковичі» Львівської митниці. На фронті він відомий під позивним «Митар». Чоловік воював у складі 52-го окремого стрілецького батальйону, який формувався з добровольців Прикарпаття.

Перший день повномасштабної війни застав його в Івано-Франківську. За його словами, рішення піти воювати він ухвалив заздалегідь. У квітні батальйон відправили під Київ, у район Бородянки, на зачистку після відходу російських військ. Згодом підрозділ перекинули на Вугледарський напрямок — Волноваха, Павлівка, Богоявленка, Пречистівка, Новоукраїнка.

Основним завданням Митаря була евакуація поранених і загиблих із «червоної» зони. Разом із побратимом Султанчиком він виїжджав на передову на машині, яку бійці називали «Наталя Василівна». Рухалися переважно вночі, без світла, орієнтуючись на пам’ять. Вдень працювати було небезпечно через дрони.

Петро розповів про евакуацію 14 лютого, коли над машиною завис ворожий дрон. Бійці встигли відбігти, а по машині почали бити — кілька вибухів пролунали поруч, але «Наталя Василівна» вціліла. Інша нічна поїздка ледь не закінчилася трагедією: він проскочив поворот і мало не виїхав на мінне поле, але невідомий чоловік зупинив його. Пізніше машина провалилася у вирву від ракети, однак змогла виїхати.

Найважчою стала евакуація 31 грудня. Розвідники підірвалися на міні, і за попередніми даними, троє з них загинули. Коли Митар дістався до місця, він помітив, що один із бійців, який лежав на кермі, дихає. Попри те, що ніхто не вірив у порятунок, пораненого витягли. Операція тривала близько 12 годин. За це Петро отримав почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «За збережене життя» від Валерія Залужного.

Митар згадує, що на фронті поруч із бійцями жили тварини. З Києва вивезли кота Ваську, який ловив мишей, пізніше до нього додалася кішка Матрона. На позиціях також були собаки Танюха та Ровер, яких підгодовували бійці.

За словами військового, найбільше на війні він боявся безглуздої смерті від випадкового осколка. Після повернення додому він довго не міг звикнути до мирного життя, близько пів року мучило безсоння. Нині Петро каже, що готовий повернутися на фронт, коли буде така потреба.