35-річний анестезіолог з Дніпра про роботу з пораненими та шлях України

Микола Федоревський працює анестезіологом в одній з лікарень Дніпра. За його словами, понад 90% пацієнтів закладу — це поранені військові та цивільні з прифронтових зон. Серед військових переважають травми внаслідок скидів з дронів, тоді як цивільні найчастіше страждають від ударів КАБів.

Чоловік народився у 1991 році, як і незалежна Україна. До медицини його спонукала мати, яка працювала молодшою медсестрою в районній лікарні. Спочатку він не хотів обирати цей фах, однак після вступу до медичного коледжу закохався у професію.

У 2014 році Микола разом з одногрупниками брав участь у подіях на Майдані в Дніпрі. Він пригадує один із найгарячіших днів наприкінці січня — на початку лютого, коли група людей із битами напала на мітингувальників. Тоді він отримав кілька ударів та опинився з розірваною курткою.

Перший день повномасштабного вторгнення лікар зустрів на чергуванні. Близько четвертої ранку почали летіти ракети, а вже за добу до лікарні надійшов великий потік поранених. Цей день він називає одним із найважчих у житті через кількість страждань та криків пацієнтів.

Микола зазначає, що до тяжких травм неможливо звикнути, попри досвід. Психологічний тягар залишається найважчим аспектом роботи. Він також згадує випадки на початку війни, коли під час огляду поранених прямо з поля бою у них знаходили бойові гранати.

Поза роботою лікар проводить час із родиною та друзями, захоплюється риболовлею, сноубордингом і вейкбордингом. Найщасливішим моментом життя називає народження доньки Поліни, яка цьогоріч переходить до другого класу. Він виховує її з розумінням історії України та без використання російської мови.

Незалежність для Миколи — це передусім право вибору та свобода. Він порівнює власний шлях зі шляхом України: народження в селі у 90-х, коли не було нічого, окрім того, що людина зробить сама. Країною мрії він називає таку, де діти ростуть без загроз, можна спокійно їсти морозиво в парку та їздити на риболовлю без відстеження тривог.

Микола вважає, що Україна може пишатися своїми людьми, які ніколи не мовчать і завдяки яким країна тримається. Він переконаний, що попереду в нього та в України буде багато часу для розвитку.