За ленд-лізом до Радянського Союзу постачалися не лише валянки та тушковане м’ясо, а й танки, літаки та боєприпаси

Історія Другої світової війни, а точніше, її радянська інтерпретація, мала багато закритих сторінок для суспільного дискурсу. Якісь із них залишалися невідомими, якісь подавалися як незначні, якісь просто замовчувалися. І хоча чимало документів того періоду й розсекретили на початку дев’яностих, значна кількість із них продовжують жовкнути в російських архівах під грифом «таємно». Можливо, з часом вони також стануть публічними, аби історики мали можливість відтворити повну картину війни та назавжди покінчити зі спекуляціями на цю тему.

Ленд-ліз — саме та сторінка Другої світової, яку радянська пропаганда подавала як таку, що не мала суттєвого впливу на результат війни. Першу в СРСР оцінку ролі ленд-лізу дав голова Держплану Микола Вознесенський у книзі «Воєнна економіка СРСР в період Вітчизняної війни», що вийшла друком 1948 року: «…якщо порівняти обсяги поставок союзниками промислових товарів до СРСР із розмірами виробництва промислової продукції підприємствами СРСР за той самий період, то виявиться, що частка цих поставок щодо вітчизняного виробництва становитиме лише 4 відсотки».

Незрозуміло, яким чином Вознесенський та його співробітники вирахували ці відсотки, адже оцінити радянський ВВП у грошовому еквіваленті було важко через відсутність конвертованості рубля. Було б цікаво запитати про це автора книги, але самого Вознесенського було незабаром заарештовано по «ленінградській справі» і 1950 року розстріляно. Проте цифра в 4% міцно закріпилася в радянській історіографії й надалі подавалася вже як офіційна позиція.

Її дотримуються й у сучасних кремлівських підручниках з історії. Більше того, останнім часом найодіозніші представники російського режиму дедалі частіше говорять про провідну роль Росії в перемозі над фашизмом, нівелюючи при цьому внесок «братніх» республік. То що ж насправді криється за цими чотирма відсотками?

Окрім суто військових поставок, частка яких становила 20%, доставлене за ленд-лізом промислове обладнання майже компенсувало втрату СРСР промислових потужностей у Прибалтиці, Білорусії, Україні та на окупованій частині Росії. Також ленд-ліз забезпечив доступ СРСР до західних технологій, що не лише позначилося на якості та обсягах вироблених у СРСР озброєнь і бойової техніки, а й допомогло повоєнному відновленню країни.

Основні поставки танків і літаків від союзників припадають на період з кінця 1941-го по 1943 рік — тобто на найважчий період війни. Західні поставки стратегічних матеріалів становили від радянського виробництва за весь воєнний період: порох і вибухівка — 53%, авіабензин — понад 55%, мідь і алюміній — понад 70%, броньований лист — 46%.

За роки війни у СРСР виробили 115,4 тис. металорізальних верстатів. Союзники поставили ще 44,6 тисячі, причому вони були більш якісні й вартісні. Особливе значення мали поставлені верстати для обробки башт танків, ріжучі інструменти, електричні печі, електромотори, обладнання для нафтових свердловин, пересувні електростанції тощо. Підтверджує це факт, пов’язаний із танками Т-34-85, які на початку 1944 року вироблялися тільки на заводі №112 «Красное Сормово». Найбільший виробник «тридцятьчетвірок» — Нижньотагільський завод №183 — перейти на випуск Т-34-85 не міг, адже там не було чим обробляти танкові башти діаметром 1600 мм. Таке обладнання було лише на «Уралмашзаводі» і заводі №112, але обидва були завантажені виготовленням важких танків ІС.

Для налагодження випуску Т-34-85 довелося замовляти спеціальні карусельні верстати у Великій Британії (фірма «Лоудон») і США («Лодж»). Лише після цього, 15 березня 1944 року, перший танк Т-34-85 вийшов із цеху заводу №183. Отже, всі 10 253 танків Т-34-85, складені до кінця війни, зійшли з конвеєра лише завдяки ленд-лізу.

Та проблема з виробництвом «тридцятьчетвірок» полягала не лише у відсутності обладнання. Головним легуючим елементом бронесталі танка Т-34-85 був нікель, якого на тонну броні витрачалося 24 кг. Лише завдяки ленд-лізу до СРСР надійшло 13,8 тис. тонн металевого нікелю із США. Ще 13 тис. тонн поставили англійці. Цього вистачало на броню для 45 тис. танків, що, до речі, становило три чверті всього наявного в СРСР ресурсу нікелю. Схожа ситуація була і з молібденом, без якого броня потрібної якості не виходила. Аби перекрити потреби всього танкобудування, США надіслали до СРСР 16,9 тис. тонн молібденового концентрату.

За роки війни було отримано 363 308 армійських вантажівок Studebaker і Ford, 43 728 джипів Willys, 3510 амфібій — загалом 410 318 одиниць. Завдяки їм значно підвищилася мобільність і боєздатність Червоної армії, розширилися її оперативні можливості. На додачу СРСР отримав два мільйони запасних покришок (до речі, завод з їх виробництва в Ярославлі 1943 року було вщент зруйновано). Того року серед автомобілів Червоної армії 5,4% становили імпортні, а в 1944-му — 19%. На 1 травня 1945 року цей показник сягнув 32,8%.

Окрім того, в СРСР налагодили великовузлове складання автівок із поставлених за ленд-лізом складників. Принаймні на ГАЗі цим займалися з листопада 1941 року. У жовтні 1944-го складальне обладнання та техперсонал були відправлені до Мінська, де зайняли приміщення відвойованого у гітлерівців авторемонтного заводу «Даймлер-Бенц» (майбутній МАЗ). Перші 50 вантажівок цього підприємства відправили на фронт уже в листопаді 1944 року. Складанням за ленд-лізом займалися також московські ЗІС і КІМ, вони ж ремонтували автомобілі, що поверталися з фронту. Цікаво, чи включені ці автомобілі в ті 205 тис. штук, які, згідно з радянською статистикою, виготовили за воєнні роки радянські заводи?

Єдині на той час мобільні засоби ППО — зенітні установки М-15А1 і М-17 в кількості 1100 од. також надійшли за ленд-лізом. Так само єдиним джерелом надходження до Червоної армії бронетранспортерів були поставки союзників. Загалом було отримано близько 6,2 тис. БТР різних типів. За ленд-лізом надійшли 9600 артилерійських, понад 13 000 зенітних і протитанкових гармат, 131 600 кулеметів, 326 тисяч тонн вибухівки, 473 мільйони артснарядів. Із 1942 по 1945 роки витрачено 84,6 млн снарядів до 76-мм гармат усіх типів і 19,4 млн снарядів до 122-мм гаубиць. Від союзників за ленд-лізом надійшло 123 тис. тонн різного типу пороху, а також близько 150 тис. тонн хімікатів для його виробництва.

Обсяги поставок авіатехніки не менш вражаючі. Так, США і Великобританія поставили 22 150 літаків, з яких 9621 винищувач (4952 — типу Р-39 «Аерокобра»), 3632 бомбардувальники (861 — «Б-25»), участь яких була помітною на всіх фронтах. Ленд-лізівські винищувачі забезпечували ППО Москви і Ленінграда, а на Півночі радянські льотчики разом із двома ескадрильями англійців прикривали на них морські конвої з ленд-лізівським вантажем. Знаменитий полк Преображенського з 1943 року воював на «Бостонах». На «Кітіхаукі» літав славетний заполярний ас, двічі Герой Радянського Союзу Борис Сафонов. Тричі Герой Радянського Союзу О. Покришкін з весни 1943 року воював на «Аерокобрі», збив на ній 48 гітлерівських літаків. Незабаром під його командуванням воював уже полк, а згодом і дивізія, сформована виключно на «Аерокобрах». На «Спітфаєрах» збивав німецькі літаки відомий ас, двічі Герой Радянського Союзу Ворожейкін. На «Харрікейнах» здобували перемоги двічі Герої Радянського Союзу Амет-Хан Султан, І.Степаненко, О.Рязанов. По закінченні війни «Спітфаєри» і «Аерокобри» перебували на озброєнні ВПС СРСР аж до 1951 року, поки їх не замінили реактивними літаками.

Загалом поставки союзників становили близько 16% від власного виробництва бойових літаків. За окремими класами літальних апаратів відсотки дещо різняться: винищувачі — 23%, бомбардувальники — 20%. Зовсім інакше було з гідроавіацією ВМФ. Під час війни гідролітаки в СРСР майже не будувалися. З початку війни і до 1944 року їх парк скоротився з 500 до 52 одиниць. Тому 185 «Каталін», які прибули з США, виявилися дуже цінною допомогою.

Одним із найслабших місць радянської економіки було виробництво бензину, який називали «кров’ю війни». Загалом із США, Великої Британії та Канади доставлено 2586 тис. тонн авіабензину і світлих бензинових фракцій. Більше того, половину «власного» виробництва авіабензину (240 тис. тонн на рік) забезпечили чотири повнокомплектні американські заводи, отримані 1943 року.

Попри більш-менш налагоджене виробництво танків, СРСР отримав 12 980 танків за ленд-лізом. Їх цінували за стабілізатор гармати, плавний хід, гарний вигляд, більш комфортні умови для екіпажу. Але найголовнішою перевагою «Шерманів» залишався радіозв’язок, що викликало неабияку заздрість решти танкістів. Кожен танк був обладнаний двома радіостанціями — УКХ и КХ. Перша — для зв’язку з командиром взводу та роти, друга — для зв’язку з вищим командиром. Дуже часто КХ-радіостанцію, яку танкісти майже не використовували, дарували артилеристам.

Велика частина засобів зв’язку в радянських військах, по суті, була американською. У період 1942–1943 рр. поставки союзників дозволили оснастити радіостанціями 150 дивізій, польовими телефонами — 329 дивізій. 400-ватні радіостанції повністю забезпечили надійним зв’язком штаби фронтів, армій та аеродроми. Постачання американських радіостанцій В-100 дозволило організувати раніше відсутній зв’язок у ланці «дивізія-полк».

Радянська промисловість почала випуск таких засобів зв’язку лише наприкінці 1943 року. Це стало можливим лише завдяки західним технологіям та науковим досягненням, якими із СРСР також ділилися. Завдяки їм радянські конструктори та інженери отримали можливість копіювати і запускати у виробництво завезену суднову автоматику, двигуни, радіолокаційні станції, штурманські навігаційні прилади тощо.

Однак ленд-ліз не лише озброював, постачав ресурси та технології. Ленд-ліз годував, одягав та лікував країну. Понад чверть ваги усіх поставок становило продовольство, а це близько 4,5 млн тонн. Зокрема — майже мільйон тонн зерна, 610 тисяч тонн цукру, 665 тисяч тонн м’ясних консервів (789 млн банок тушонки), 500 тисяч тонн олії, 130 тисяч тонн тваринного жиру тощо. Значна частина продовольства надходила у вигляді концентратів, яєчного порошку, згущеного і порошкового молока, висушених овочів. Було отримано також близько 69 млн квадратних метрів вовняних тканин, 15 млн пар армійських черевиків, один мільйон пар валянок, а також медичне обладнання, яке успішно працювало ще довгі роки після закінчення війни…

Медикаменти, поставлені за заявкою, складеною у жовтні 1941 року Головним військово-санітарним управлінням РСЧА, — це 65 найменувань, серед яких 900 тис. пінцетів різних видів, 717 тис. шприців, 3,6 млн голок до шприців, 30 тонн таніну, 10 тонн чистого кофеїну, 15 тонн стрептоциду, пеніциліну та антибіотиків, що становило близько 80% від сукупних потреб у роки війни, завдяки чому було врятовано мільйони життів на фронті й у тилу.

Історія не терпить умовностей. Ми не знаємо, як би повернулося її колесо, коли б не було закону про ленд-ліз, не відбулося відкриття другого фронту в 1944-му та багато інших, не менш важливих подій, що сприяли перемозі над фашизмом. Очевидно лише, що перемога була б неймовірно важчою без консолідації зусиль усіх країн Антигітлерівської коаліції. І ленд-ліз — це наочний приклад співпраці націй у боротьбі за свободу і демократію всього людства.

Володимир АЛЄКСЄЄВ

Як «працював» ленд-ліз

Закон про ленд-ліз був затверджений Конгресом США 11 березня 1941 р. Ним Президент США Франклін Рузвельт наділявся повноваженнями передавати, обмінювати, здавати в оренду, позичати або постачати в інший спосіб боєприпаси, спорядження, стратегічну сировину, продовольство, різні товари та послуги, а також військову інформацію урядові будь-якої країни, оборона якої визнавалася життєво важливою для безпеки Сполучених Штатів.

Країни, що отримали допомогу за ленд-лізом, підписували з урядом США двосторонні угоди. Положення ленд-лізу передбачали, що після війни, в разі зацікавленості американської сторони, незруйнована і невтрачена техніка та обладнання повинні бути повернуті до США.

Спочатку закон про ленд-ліз поширювався на Велику Британію і низку інших країн, проти яких воювала Німеччина. Та з нападом фашистської Німеччини на СРСР 1 жовтня 1941 року був підписаний і перший Московський протокол про військові поставки на період з 1 жовтня 1941-го по 30 червня 1942 року. Потім щорічно складалися нові протоколи. Останній — четвертий — був підписаний 17 квітня 1944-го і формально втратив чинність 12 травня 1945 року, але поставки тривали аж до закінчення війни з Японією, в яку СРСР зобов’язався вступити через 90 днів після закінчення війни в Європі. Японія капітулювала 2 вересня 1945 року, а 20 вересня всі поставки за ленд-лізом до СРСР були припинені.

30 жовтня 1941 року Президент США Рузвельт повідомив Москві про рішення уряду США надати Радянській державі безвідсоткову позику на суму до 1 млрд дол., а 7 листопада він на підставі ухваленої Конгресом США постанови підписав документ про поширення закону про ленд-ліз на Радянський Союз.

11 липня 1942 у Вашингтоні укладено угоду між СРСР і США, за якою на Радянський Союз офіційно поширювалася дія американського закону про ленд-ліз. Причому вантажі, спрямовані США і Великою Британією в період з 1941 року до 11 липня 1942-го, теж розглядалися як поставки за ленд-лізом.

Загалом поставки за ленд-лізом становили близько $ 50,1 млрд (еквівалентно приблизно $ 610 млрд у сучасних цінах). За час війни США надали допомогу за ленд-лізом урядам 42 країн, включаючи Велику Британію, СРСР, Китай, Австралію, Бельгію, Нідерланди, Нову Зеландію тощо.

Найбільша сума поставок припадає на Велику Британію — $ 31,4 млрд, $ 3,2 млрд — до Франції, $ 1,6 млрд — у Китай. Зворотний ленд-ліз (поставки союзників у США) становив $ 7,8 млрд, з яких $ 6,8 млрд припадає на Велику Британію і країни Британської Співдружності.

У 1941–1945 роках СРСР отримав за ленд-лізом вантажів на суму $ 11,141 млрд (понад 140 млрд у сучасних цінах), частка США в поставках — 96,4%. Зворотний ленд-ліз від СРСР становив $ 2,2 млн.

Канада мала свою програму ленд-лізу, аналогічну американській, поставки за якою становили $ 4,7 млрд — здебільшого до Великої Британії та СРСР.