Поранений і обгорілий, але повернувся до строю

 

Попри важке поранення, опіки 50% тіла та контузію, Олег Труш залишився в строю і нині служить у рідній бригаді

Командир взводу управління гаубичної самохідно-артилерійської батареї 1-ї окремої гвардійської танкової бригади прапорщик Олег Труш воював навідником САУ 2С3 «Акація». Разом зі своїм екіпажем він боронив Луганщину, знищив два ворожих танки, два БТРи, чимало колісної техніки та живої сили противника і навіть БМ-21 «Град».

На початку літа 2014-го Олег Труш разом зі своїм дивізіоном розпочав бойовий шлях на Сході України. Його батарея прикривала блокпост, розташований неподалік Рубіжного.

— Нас постійно обстрілювали з міномета, — пригадує Труш.

Як з’ясувалося пізніше, бойовики встановили його на «Газель» і тому дуже швидко змінювали позиції, тож засікти їх було важко. Під час одного з таких обстрілів Олег Труш помітив, як у бліндаж зенітників 30-ї окремої механізованої бригади, який був неподалік, влучила міна. Під обстрілом, ризикуючи життям, він кинувся на допомогу. Разом з товаришами витяг поранених з розбитого укриття і виніс з-під вогню у безпечне місце. Після цього Олег добіг до своєї «Акації» і відкрив вогонь. 82-міліметровий міномет противника замовк.

У районі населеного пункту Лутугине екіпаж прапорщика Труша забезпечував артилерійською підтримкою зведені підрозділи наших військ, які проривалися через вороже кільце до луганського аеропорту для евакуації поранених. Влучним вогнем артилеристи знищили чимало ворожої бойової техніки, зокрема «Град».

21 липня під час чергового обстрілу позицій наших артилеристів в «Акацію» прапорщика Труша влучив снаряд — машина загорілася. Вибуховою хвилею охопленого полум’ям Олега викинуло з САУ. Залишки одягу та амуніції ніби прикипіли до тіла. Пощастило, що першу невідкладну допомогу йому надавав медик, який у цивільному житті мав чималий досвід роботи в опіковому центрі. Фактично це і врятувало Трушу життя.

Вертольотом його доставили до Харкова, а звідти літаком — до Львова. Довгі два місяці Олег не відходив з наркозу, лікарі зробили йому шість пересадок шкіри, і він нарешті почав одужувати. Повернутися до життя герою допомогла незламна воля і кохана Христина, яка тільки-но дізналася про біду, покинула роботу і поїхала до Львова. Всі шість місяців жінка постійно була поруч, поєднуючи в собі дбайливу няню і віддану дружину.

Лікарі визначили Олегу ІІІ групу інвалідності, тож він міг залишити військову службу. Та він навідріз відмовився.

— Разом воювали, разом і далі служитимемо. Армія для мене, як і сім’я, назавжди! — лаконічно підсумовує артилерист Олег Труш, груди якого сьогодні прикрашають орден «За мужність», відзнаки «Захисник Вітчизни» та «За військову доблесть».

Олександр ПАРІЙ