Про поранення сина мати дізналася останньою

На рахунку прапорщика Олега Труша – командира взводу управління 5 гаубичної самохідно-артилерійської батареї дивізіону бригадної артилерійської групи І окремої Гвардійської танкової бригади один БМ-21 «Град», знищений в зоні АТО, по два танки та БТР-80. А ще значна кількість живої сили та вогневих засобів противника.

Під час одного з боїв Олега було серйозно поранено: він отримав п’ятдесят відсотків опіків тіла, більшість із яких – глибокі. Прапорщик переніс шість пересадок шкіри. Сьогодні він знову в строю, нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, відзнакою Президента України «Захисник Вітчизни» та відзнакою Міністра оборони України «За військову доблесть».

Олег Труш народився в Борзні. Його мама Галина Іванівна живе зараз у с. Високому Борзнянського району. До армії Олег потрапив випадково.

– Після закінчення в 2008 році Путивльського педагогічного коледжу імені Руднєва прийшов у військкомат проходити призовну комісію, – згадує командир. – А там запропонували підписати контракт. Погодився й потрапив до 2 дивізіону на посаду старшого навідника 2С3 «Акація». Із часом навчився працювати на посаді командира гармати.

На схід України Олег Труш потрапив у червні 2014 року в складі дивізіону, який налічував три батареї по чотири машини в кожній, і воював там до поранення. Стояли всі батареї на різних блокпостах. Наприклад, одна прикривала нашу позицію під Щастям, а ось батарея Труша направилася ближче до Сєвєродонецька під Рубіжне.

– Хоч машин у нас і було чотири, та працювало лише три, бо на одну не вистачало навідника. Навчати когось не було сенсу, оскільки це досить кропіткий і довготривалий процес, – продовжує Олег Труш. – Навіднику треба відпрацьовувати навички стрільби. А для цього не було часу. Ворог обстрілював наші блокпости, потрібно було завдавати йому ударів у відповідь.Уперше довелося працювати із «Акацій» у перший день так званого перемир’я ще в червні два роки тому. Вранці нас обстріляли із міномета. За даними розвідки, його встановили на кузов ГАЗелі й весь час змінювали місце дислокації. Тому засікти його було неможливо. На обстріл ми відповіли вогнем із самохідок: довелося підтримувати передові частини. На той час перемир’я ніхто на собі не відчув. Обстріли по нам велися із різної стрілецької зброї, мінометів, гранатометів. Так, у Рубіжному одну АГС установили в багатоповерхівці. Якось вранці до нашої палатки забіг один із командирів: «Підйом!Тривога!Всі по машинах!». Поки я добіг до командно-штабної машини, почався щільний мінометний вогонь: били по наших САУ. Координати їх перебування ворог вирахував уночі. Через блокпост проїжджали цивільні машини, одна з яких через навігатор указала наше місце дислокації.

Неподалік від артилеристів на блокпосту біля Старої Краснянки Луганської області стояв зенітний розрахунок. У їх бліндаж влучила міна. Одному зенітнику осколком зачепило голову, вибуховою хвилею його оглушило, іншому дісталося в ногу. Під обстрілом, ризикуючи життям, прапорщик Олег Труш допоміг винести тяжко пораненого в голову військового 30 окремої механізованої бригади. Після цього командиру вдалося дістатися своєї машини й відкрити вогонь. Обстріл із 82-міліметрового міномету припинився.

19 липня 2014 року, за три дні до поранення, бойовий розрахунок прапорщика Труша в районі Лутугине забезпечив із 2С3 артилерійську підтримку зведених підрозділів 30-ї ОМБР, 128-ї гірничо-піхотної бригади, 8 полку спецназу та батальйону «Айдар», які проривалися до Луганського аеропорту. Там самохідки й знищили раніше перелічену ворожу техніку.

– Запеклий бій за аеропорт розгорівся в місті Георгіївка. Через дві години після проходження туди української колони почали привозити до нашої позиції важкопоранених із розірваними ногами, руками… Практично з-за кожного рогу по наших били з ручних гранатометів, – продовжує мій співрозмовник. – Але в нас уже в місті був свій коректувальник вогню – капітан Олег Радченко. Із укриття він керував вогнем «Акацій». У тому бою, за даними нашої розвідки, ми знищили один «Град».

21 липня по українських позиціях сепаратисти знову відкрили вогонь. В одну із наших самохідок, де перебував екіпаж прапорщика Труша, влучив осколок. Машина загорілася. Олега Труша викинуло з САУ вже охопленим полум’ям: горів синтетичний светр та брюки. Із усіх членів екіпажу найбільше постраждав він.

Коли до військового кинулися на допомогу, то вже гасити було нічого – від одягу лишився попіл. Розплавлений провід шлемофону пристав до шкіри шиї. Добре, що першу кваліфіковану допомогу артилеристу надав начмед «Айдару». За його плечима десять років практики в опіковому центрі. Це, як з’ясувалося потім, і врятувало життя Трушу.

Його доправили до лікарні в Щастя лише через три години. Солдата везли на кузові вантажівки. Той терпів біль. Дорога куріла, і опікові рани припали пилюкою. Справжні муки довелося зазнати в лікарні, де тіло довелося мити у ванній. Біль від цього був ще сильнішим, ніж від самих опіків. На вечір гелікоптером Олега доставили до Харківського госпіталю, а наступного дня – літаком до Львівського. Два місяці наш герой не виходив з-під наркозу.

Дружина Христина була поруч усі шість місяців лікування. Жінка заради коханого полишила роботу в Чернігові. Вона допомагала чоловікові вчитися заново ходити. Лікарі зробили, здавалося, неможливе. У ході шести пересадок шкіри Олега вдалося поставити на ноги.

За словами Олега Труша, йому пропонували звільнитися з армії. Той не погодився, і з третьою групою інвалідності він знову служить: закон дозволяє.

– Мама про моє поранення дізналася останньою, – каже Олег. – Ми поїхали в АТО разом з братом Станіславом, служили в одному дивізіоні, але вона про це не знала. Казали їй, що зараз ми на навчаннях у Харківській області.
Обнаружили ошибку или мёртвую ссылку?

Выделите проблемный фрагмент мышкой и нажмите CTRL+ENTER.
В появившемся окне опишите проблему и отправьте Администрации ресурса.

Комментариев:0

Про сайт

Інформаційний ресурс військової тематики північного регіону. Огляд військових новин, військово-політичних подій в Україні та світі, новини озброєння та технологій, оснащення та екіпірування. При копіюванні матеріалів використовуйте активний гіперлінк посилання на сайт Пишіть нам на E-mail: prsspivnich@ukr.net Посилання та гіперлінк (для Інтернет-сайтів) при використанні матеріалів сайту обов'язкові.