Сергій Жуковський: Як розпочався ваш військовий шлях?

Людмила Сюзєва: Мій військовий шлях розпочався з 2015 року. Але цьому передували події Майдану, 2014 року. У 2014 році я пішла волонтером у військовий госпіталь, оскільки навчалася в медичному коледжі. Через кілька візитів туди зрозуміла, що це дійсно те, чого я хочу, не даремно обрала медицину за фахом і не даремно прийшла до шпиталю. Мене вразило те, що люди, які прожили однакове пекло, розуміли один одного навіть не з напівслова, а з погляду. Я навіть хотіла брати академвідпустку, щоб йти на фронт, але мені порадили довчитися 1 рік. У 2015 році я отримала диплом і відправилася на Схід в 66 госпіталь в Красноармійськ (зараз Покровськ).

Сергій Жуковський: До академії Сухопутних військ ви вступили у 2018?

Людмила Сюзєва: Так, минулого року в мене закінчився контракт з 66 госпіталем і я перейшла в 57 бригаду.

Сергій Жуковський: Розкажіть, де вам доводилося працювати, коли ви були в 66 бригаді.

Людмила Сюзєва: В складі мобільного шпиталю ми зазвичай працювали у Покровську. Були виїзди на Авдіївку, Курахово, Селідово – це не передова, а наші звичайні стабілізаційні пункти. Коли я була медсестрою госпітального відділення, туди не виїжджала, а коли стала медичною сестрою анестезистом, мене відправляли на виїзди.

Сергій Жуковський: Чому не продовжили контракт в медичному центрі?

Людмила Сюзєва: Захотілося чогось нового. На той час в шпиталь пішло багато людей які звикли до миру, спокою, білих халатиках. Не було потреби там знаходитися. Я вирішила піти туди, де дійсно будуть потрібні медики – підписала контракт з 57 бригадою. Вона на той час знаходилася в Донецькій області й досить часто до нас привозили хлопців.

Сергій Жуковський: Чому вирішили вступати в Академію?

Людмила Сюзєва: Зазвичай я перебувала не у медроті, а у 34 батальйоні в Пісках, наслухалася порад. І вирішила вступити в Академію, бо я зі Львівщини, тут мої батьки й моя сім’я. Для мене морально-психологічне забезпечення – близьке, оскільки я стикалася з різними станами хлопців і їх потрібно виводити, треба знаходити правильний підхід. Начмед по бригаді мені порадив, мовляв, я досить гарно знаходжу спільну мову з хлопцями й мені потрібно працювати замполітом. Вплинули люди, які мене оточували. Людина, яка має чітку мету, повинна до неї йти.

Сергій Жуковський: Ви були в зоні проведення АТО, мали досвід, чи він допоміг вам при вступі?

Людмила Сюзєва: Я, як і всі, пройшла медичну комісію, фізо. Молодих бійців відправили на курс молодого бійця, а контрактників – ц бригади, щоб вони позакривали там справи. Потім нас всіх лобами зіткнули, сказали, що ми один колектив. Спочатку це було трохи напряжмо. А потім почали підказувати, давати поради.

Сергій Жуковський: Рік позаду, чи відчуваєте ви зміни в собі?

Людмила Сюзєва: Зараз у нас загальні предмети. Ті, які потрібні мені по фаху, будуть з другого, третього курсу – психологія, МТЗ. Але я багато чого нового і цікавого дізналася. Наприклад, по тактиці, по розвідці. Але, те, що в мене в житті було, і те, що є зараз – це два різні світи. Привид минулого мене ніколи не покидає.

Сергій Стратічук курсант, випускник, «Кіборг»

Сергій Жуковський: Як потрапили в армію?

Сергій Стратічук: Перед вступом на контракт я навчався в Полтаві, в Полтавській аграрній державній академії за спеціальністю інженер-механік. Закінчивши навчання, вступив на заочну форму навчання на магістратуру. За умовами я мав би йти на строкову службу в армію. Косити я не збирався, але хотілося потрапити в толкову частину. Дуже подобалися мені повітряно-десантні війська. Поїхав в місто Миколаїв і поїхав до 79 бригади, дізнатися як мені вступити до них. Мені сказали, що на строкову службу мене не візьмуть. Бо по всій України в десантних військах є контрактна служба. Мені пояснили що таке контрактна служба і я погодився. Протягом двох тижнів я зібрав необхідні документи, склав вступні іспити, забрали мене і 30 серпня 2013 року підписав контракт.

Сергій Жуковський: Ви з 79 бригадою заходили на Схід. З чого почався ваш бойовий шлях?

Сергій Стратічук: На початку березня 2014 року наша бригада виїхала на блокпост між Кримом і Херсоном. З кожним днем мене служба більше захоплювала – полігони, стрільби, курси виживання… все швидко, працювали багато. Ні на секунду не розчарувався. Потім ми переїхали в село Довгеньке на Донеччині. На 3 червня нашому 1 батальйону поставили завдання – звільнити місто Красний Лиман. З того дня і почався мій бойовий шлях. Це був перший досить сильний бій, була засідка на нашу батальйонну колону. Засідку ми відбили, ворога знищили і згодом продовжили звільнення населеного пункту.

Сергій Жуковський: В який період ви потрапили до Донецького аеропорту?

Сергій Стратічук: В один із гарячих періодів – перша ротація була в жовтні, а друга в листопаді-грудні. Під час першої ротації було легше. Тоді аеропорт атакували не такі серйозні бойовики. Не такий натиск, напряг був. Був постійний вогонь – танки, Гради, але близько не підходили. А взимку на боці ворогів був чеченський батальйон «Восток». Там вони були підготовлені, тримали нас в напрузі досить добряче. Самі заходи в аеропорт були важкими, моторошними – їдеш по злітній смузі, 3-4 БТРи, сутінки, 4 година ранку і близько 1 км до терміналів вороги нас бачили й обстрілювали з усього, чого могли. Мені пощастило, ми проскочили. А на хлопців з 3 роти виїхав сєпарський танк і знищив екіпаж прямою наводкою. Ми тоді були в Пісках і чули все в радіоефірі. Капєц важко було. Налаштуватися морально було важко – виїхати туди й змінити хлопців. Але – волю в кулак, десантура, вперед.

Сергій Жуковський: Як потрапили в Академію?

Сергій Стратічук: Командир побачив потенціал, запал і здібності. Запропонували вступити в Академію. Армія подобається, для себе я вирішив залишатися у військовій частині. Але хотів стати офіцером. Ми приїхали, думали, що ми круті, атошники. А нам сказали складати екзамени – математику, англійську, фізо, психологічні тести.

Сергій Жуковський: За 4 роки чогось навчилися?

Сергій Стратічук: Дуже багато чому навчився. Не приховуватиму, коли прийшов, думав, що зараз всім розкажу, я ж все знаю. Ви являється, я нічого не знав. Знав рівно в зоні своєї відповідальності, як солдат, кулеметник. А як фах офіцера – не знав нічого.

Сергій Жуковський: Що ви порадите тим, хто прийде навчатися в Академію?

Сергій Стратічук: Ну, на першому курсі буде визначатися лідер. А вже на 2-3 курсах буде видно хто є хто, людина розкриється. А порада – ви прийшли сюди навчатися, просто всотуйте інформацію.