Для ворога він — справжній «Тайфун»

Василь у мирному житті й на війні — це різні люди. Вони не подібні так, як не можуть бути подібними дзеркальне плесо тихого озера й невтримна лісова пожежа. У бою ротний страшніший для ворога за найспустошливіше природне явище, завдяки якому він і дістав свій позивний

Вибухова хвиля від танкового пострілу здійняла лейтенанта в повітря й закинула метрів за десять у лісопосадку. Падіння на ґрунт було таким, що у Василя болем здригнулась чи не кожна кісточка. Краєм ока він помітив, як зверху на нього падають величезні грудки й пошматовані мішки з піском. За мить Василь знепритомнів.

 
Притомність повернулася разом із давно знайомими відчуттями: у голові гуло, у вухах дзвеніло, у роті від крові солоно та ще й присмак заліза. Усе тіло нило. Василь важко звівся на ноги, окинув затьмареним поглядом поле бою. За півкілометра, чадячи кіптявою, рачкував у тил до своїх російський танк, який він підбив. Панцирник утік недалеко. А це значило, що непритомним Василь пролежав лічені хвилини, бій іще тривав.

…Того ранку «Тайфун» як завжди робив обхід укріплень своєї роти. Зазвичай такої пори ворожі артилерійські обстріли були рідкістю. Але того разу було помітно, що бойовики щось задумали. Лінію оборони відразу кількох ротних позицій раптом покрили рясні мінометні розриви. А просто навпроти передового взводу з’явився російський Т-72, який став бити з гармати прямою наводкою по укріпленнях підрозділу.

«Тайфуна» пойняла тиха лють. Минулого тижня його роту щоночі діставав інший ворожий панцирник. Своїм вогнем він буквально перемелював інженерні споруди підрозділу, внаслідок чого осколками снарядів поранило трьох його хлопців.

Однак Василь разом із сусідньою ротою та гранатометним взводом батальйону його таки покарали. Спільними зусиллями вони прорахували найчастіші маршрути його руху і, коли той вийшов на доступну для ураження дистанцію, його підбили. Зосередженим вогнем рота Василя й батальйонні гранатометники знесли з нього активну броню. А сусіди влучним пострілом із СПГ в корму відправили його на брухт.

А тут новий нахаба! Стріляє, як у тирі, та ще й посеред білої днини! Лейтенант перебіжками дістався до найближчого станкового протитанкового гранатомета. Днями осколком міни на ньому розбило оптичний приціл. Але механічний працює, тож до пори СПГ встановили на резервній позиції. Дякуючи Богові за передбачливість підлеглих, «Тайфун» узявся до справи. Він перевірив заряд, навів ствол на танк, зосередився, зробив перший постріл. Промах!.. Гарячково перезарядившись, лейтенант скорегував приціл і вистрілив удруге. Є!.. Корпус танка огорнув чорний дим.

Певна річ, «сімдесятдвійка» на такій дистанції виявила його миттєво. Деякий час танк і Василь робили один по одному постріл за пострілом. А потім вони влучили одночасно: граната лейтенанта заїхала чудовиську під башту, а танковий снаряд ущент розніс позицію СПГ.

Ще з півгодини, тримаючись на ногах тільки силою волі, «Тайфун» керував боєм. На зміну підбитій «сімдесятдвійці» викотилася друга. І хоча вона обстрілювала іншу роту, Василь не міг залишитися осторонь. Тому що його підрозділові було зручніше, аніж сусідам, бити по цьому танку. Дистанція до нової цілі була трохи завеликою, влучити в панцирник було важкувато. Але відволікти увагу ворожого екіпажу на себе рота Василя могла, що вона й зробила…

Про Василя Тарасюка в бригаді ходять легенди. Це ж бо не жарт: торішнього випускника військової академії командування частини вже двічі представляло до звання Герой України! Але поки що на його грудях тільки орден Богдана Хмельницького.

Я кілька тижнів безуспішно намагався зустрітися з Василем під Авдіївкою. Різне заважало: то його рота веде бій, і до неї неможливо добратися. То Василя наказом відправили в шпиталь підлікуватися після контузії. Чергова спроба поспілкуватися зірвалась якраз того дня, коли Тарасюк вів дуель із танком і зазнав надважкої мінно-вибухової травми.

Урешті-решт вирішую спочатку поговорити з його побратимами. У роті «Тайфуна» я мало не з порога заявляю: «Хлопці! Хочу, щоб «Тайфуну» присвоїли Героя України…» Результат, признаюсь, мене ошелешив: із ліжок і стільців позіскакували навіть ті, котрі щойно повернулися на відпочинок із «нулів» і ледве не спали на ходу. Перебиваючи один одного, чоловіки стали захоплено розповідати про свого командира, якому виповнилося всього-на-всього 23 роки. Всі ці хлопці мають поранення й державні нагороди. Багато хто з них значно старший за Тарасюка й воює довше. Але в кожному їхньому слові про Василя була величезна до нього повага та неприхована любов, начебто вони хвалилися рідним батьком або сином.

Віктор ШЕВЧЕНКО

Обнаружили ошибку или мёртвую ссылку?

Выделите проблемный фрагмент мышкой и нажмите CTRL+ENTER.
В появившемся окне опишите проблему и отправьте Администрации ресурса.

Комментариев:0

Про сайт

Інформаційний ресурс військової тематики північного регіону. Огляд військових новин, військово-політичних подій в Україні та світі, новини озброєння та технологій, оснащення та екіпірування. При копіюванні матеріалів використовуйте активний гіперлінк посилання на сайт Пишіть нам на E-mail: prsspivnich@ukr.net Посилання та гіперлінк (для Інтернет-сайтів) при використанні матеріалів сайту обов'язкові.