Молоде майбутнє

Шестеро чоловік майже протилежних за зовнішністю, віком, життєвим досвідом, але з однаковими переконаннями, що Вітчизну потрібно захищати. Не всі були присутні з тих, хто несе службу на цій дільниці оборони державних рубежів, дехто перебував на посту та бойовому чергуванні. Вони стояли в однострої навіть різні за формою одягу. Так, саме за формою одягу, а не обмундируванням – лише командир взводу виглядав відповідно до статутних вимог. Зимові температурно-кліматичні перепади вимагають мати і валянки з гумовими калошами, і ватні штани, і бушлати з натуральної овчинки, і хутряні рукавиці.
Вдивляюсь в солдатів, що стоять перед старшими офіцерами своєї частини, які проводять планову перевірку підрозділів, що перебувають в зоні АТО – у них суворі обвітрені обличчя, в рисах яких причаївся жартівливий вогник такого собі іронічного скептицизму. Це нормально для тих, хто кожен день відчуває холодну присутність небезпеки і не втратив почуття здорового гумору. Мій погляд зупиняється на повнокровному, зовсім юному обличчі хлопця. Такого б зустрів в цивільному житті і, мимоволі, промовив: «молоко на вустах ще не обсохло». Не образливо, а так, по-доброму сказав би, адже зовні юнак має міцну статуру, життєрадісну посмішку та впевненість в очах.


Станіслав з м. Калинівка Вінницької області – солдат строкової служби. Зовсім нещодавно мені доводилося бачити його в пункті постійної дислокації під час ранкового розводу наряду. Тепер він тут. Сказати, що надто здивований, – не можу, адже хлопці строкової служби все частіше виявляють бажання спробувати «на смак» справжню військову долю, яка нероздільно пов’язана з підписанням контракту.
Тому першим питанням намагаюсь виявити його «військовий» настрій:
– Станіславе, чи не жалкуєте за прийнятим рішенням, що змінили більш безтурботну службу в казармі на необлаштованість бліндажного життя, та ще в безпосередній близькості до ворога?
Він відповідає запитанням на запитання:
– А як ви вважаєте: жалкую чи ні, якщо зізнаюсь, що в цьому році маю намір складати іспити до військового навчального закладу?
Станіславу двадцять один рік, і рішення він приймає, як відповідальна за свої вчинки доросла людина. З його думкою рахуються батьки, які не відразу і не повністю, але погодились із тривожними для їх сердець змінами у житті сина, кохана дівчина теж пообіцяла підтримувати його на шляху побудови власної долі.
Причому в частині спостерігається позитивна тенденція росту кількості військовослужбовців-контрактників за рахунок юнаків, котрі були призвані на строкову військову службу. Молоді люди шукають своє місце у житті і використовують надану їм можливість спробувати себе у новій дорослій ролі, свідомо розуміючи, що разом з підрозділом можуть опинитися і на неспокійному сході України.
Підтвердженням цього твердження є Ігор, який родом із Сум, котрого я також зустрів в зоні проведення антитерористичної операції. Йому всього лише двадцять, однак виглядає він дещо старше, з невеличкою чорнявою борідкою і твердим поглядом. З ним ми спілкувались безпосередньо під час несення варти, адже ворог від нас знаходився практично в лічених кілометрах. Екіпірований, як зразковий український солдат на передовій, навіть з деякою часткою франтівства. Причому роблю наголос на слові «український», так як одягнутий він був повністю до затвердженої військової форми одягу, за винятком деяких нюансів.
Від Ігоря аж пашить ентузіазмом і хлоп’ячим азартом, з захопленням розповідає про воєнні будні. Все його влаштовує, крім одного – він хоче бути там, де є безпосередній вогневий контакт з ворогом. Можливо, це романтизм, можливо, максималізм у власних вимогах, а, можливо, емоційно-юнацьке «необстріляне» бажання героїчних вчинків. Військкомат не хотів видавати йому повістку – відмовляв три рази, але хлопець настояв на своєму і прийшов у армію добровільно – вчинок наполегливої людини, яка домагається поставленої мети. Тобто, він настирливо крокує за визначеним для самого себе життєвим планом.
Запитую юнака:
– Перш ніж підписати контракт, чи запитував ти думку у своїх рідних?
Він витримує тривалу паузу і з деяким небажанням відповідає:
– Ні батьки, ні дівчина про зміни, що відбулися у моїй службі, не знають. Навіть друзям нічого не казав, щоб не проговорилися. Повідомлю, коли буде закінчуватись півторарічний строк моєї служби за призовом.
– Але ти, вже як контрактник, незабаром отримаєш відпустку і, звичайно, зможеш побувати вдома.
– Все одно не зізнаюсь.
– Як плануєш своє майбутнє після закінчення річного контракту?
– Це є період для роздумів. Можливо, зв’яжу своє найближче майбутнє зі Збройними Силами, а, можливо, повернусь у цивільне життя. Я люблю свою країну і хочу, щоб вона була незалежною, щасливою і багатою. Тому намагаюсь бути там, де найбільше принесу користі.
Ось такі дві зустрічі на Донецько-Луганській землі, два характери, два молодих патріотичних паростка України. Саме вони і такі, як вони, юнаки та юнки й будуть розбудовувати нашу державу, відстоювати її суверенність не тільки зі зброєю у руках, але й на дипломатичних теренах міжнародної арени.


Олег КАЛАШНІКОВ
Обнаружили ошибку или мёртвую ссылку?

Выделите проблемный фрагмент мышкой и нажмите CTRL+ENTER.
В появившемся окне опишите проблему и отправьте Администрации ресурса.

Комментариев:0

Про сайт

Інформаційний ресурс військової тематики північного регіону. Огляд військових новин, військово-політичних подій в Україні та світі, новини озброєння та технологій, оснащення та екіпірування. При копіюванні матеріалів використовуйте активний гіперлінк посилання на сайт Пишіть нам на E-mail: prsspivnich@ukr.net Посилання та гіперлінк (для Інтернет-сайтів) при використанні матеріалів сайту обов'язкові.