Дві долі - одна війна

Дві долі - одна війна

 

Кавалери ордена «За мужність» ІІІ ступеня танкісти Володимир Костенко та Микола Слободянюк (на знімку заставки) служать в І танковому батальйоні І окремої Гвардійської танкової бригади. Та не лише державні нагороди та підрозділ об‘єднує цих зовсім різних за характерами людей: хлопцям разом довелося воювати. І цим все сказано. Танки Володимира Костенка тричі підбивали, бойові машини Миколи Слободянюка теж не раз ставали мішенню ворога. Та обидва вижили у тій страшній донбаській м‘ясорубці.

 

З позивним «Вітер»

Старший солдат - механік-водій танкового екіпажу Микола Слободянюк родом з Кіровоградщини. Після року строкової служби у Миколаївському навчальному центрі ще в 1988 році вступив до Омського танко-інженерного училища. Закінчити його не судилося - Радянський Союз розпався, зв‘язки України з Росією розірвалися. Тож, довелося Миколі разом з товаришами наприкінці четвертого курсу перевестися до аналогічного київського навчального закладу. Та у столиці курсанту не сподобалося і він полишив навчання.

- До речі, разом зі мною, тільки з іншого курсу з Омська до Києва перевівся тепер вже Герой України генерал-майор Ігор Гордійчук, більш відомий як Сумрак, - каже Слободянюк. - Ким я до контракту тільки не працював. І водієм, і завгоспом, і заправником на автозаправці. А три роки тому вирішив піти знову в армію. Уявіть, я двадцять два роки не сидів за важелями танка, а руки свого не забули. Після підписання контракту, проходив допідготовку в 169 навчальному центрі «Десна». Якось до нас приїхав з Гончарівського тоді ще майор Іван Медведєв. «Мені потрібно три екіпажі в першу танкову», - сказав він. Я порадився з товаришами і ми погодилися служити в бригаді.

Так, наприкінці січня 2015 року Микола Слободянюк опинився у лавах бійців уславленої І окремої танкової бригади. Пробув в Гончарівському всього-на-всього два дні і на війну. Село Логвиново під Дебальцево Донецької області стало відправною точкою у бойовій біографії мого співрозмовника. Саме під цим населеним пунктом в оточення потрапила 128 гірсько-піхотна бригада. На прорив кільця оточення в цьому району висунулися екіпажі трьох танків під командуванням Олександра Мороза, Володимира Костюка та Геннадія Ковальського. Вони пробилися до наших, заваливши три російські Т-72. Зазнав значних пошкоджень і «Булат» Володимира Костенка. Та про це він розповість сам. А поки спогади Миколи Слободянюка:

- Наш екіпаж з позивним «Вітер» прикривав наступ побратимів. Після того бою ми разом з екіпажем Сергія Куліковського залишилися на так званій «нулівці» тримати оборону. Простояли за півтора кілометра від нашого блокпоста три місяці. Від сепаратистів нас відділяли два-три кілометра. На той час ми перебували на підсиленні 30 окремої механізованої бригади. Від них разом з нами була одна БМП та чотири піхотинця. Щодня постійні обстріли. Якось на нашу позицію прибула техніка для того, аби викопати траншеї. Вороги тоді обстріляли нас з підствольних гранатометів. Та все обійшлося без жертв. Згодом нас перевели до Златоустівки.

Двічі горів

Для старшого сержанта - командира танка Володимира Костенка війна почалася з села Весела Гора Луганської області. Екіпаж у складі командира Костенка, навідника - старшого солдата Михайла Грищенка та механіка водія - солдата Сергія Нагорного брав участь у прориві кільця оточення Луганського аеропорту. Там «Булат» Володимира Костенка вперше зазнав незначних ушкоджень.

- А ось у Новосвітлівці мій танк загорівся і вибухнув, - згадує командир. - В одному з боїв ми прикривали 80 десантно-штурмову бригаду. Стояли поблизу сільського клубу. Ворожий снаряд влучив прямо в башту «Булата». Мій екіпаж встиг вискочити з машини, яка загорілася і від цього вибухнув боєкомплект. Від танка залишилася одна гусениця. Мене тоді контузило і полум‘ям обпекло обличчя та руки. Два місяці лікувався по госпіталях. Мій навідник теж потрапив на лікарняне ліжко. А ось механік-водій залишився неушкодженим і від госпіталізації відмовився та наступного дня…загинув від розриву ворожої міни.

Вдруге «Булат» Володимира Костенка горів вже під Логвиновим, куди танкіст повернувся після госпіталів. Це той бій, про який розповідав Микола Слободянюк.

- Нас було три танки, а російських - чотири, - продовжує герой. - Прориваючись до наших, вдалося спалити три сімдесят двійки, одна втекла. Мій танк теж «поранили»: щільними пострілами вирвало баки, башта лопнула, справа знищено активний захист... Врятував динамічний. Інакше б башту прошило (Володимир Костюк біля підбитого "Булата” на двох останніх знімках. - Прим.авт). Тоді за нами в бій чомусь не пішли бійці 30 бригади. У нас залишалося кілька боєприпасів, тому довелося повернутися. Знову в бій кинулися вже з підкріпленням.

Сьогодні мої співрозмовники у бойовому строю: передають неоціненний досвід, набутий в АТО, молодому поповненню.

 

Андрій ДИМИЧ



Обнаружили ошибку или мёртвую ссылку?

Выделите проблемный фрагмент мышкой и нажмите CTRL+ENTER.
В появившемся окне опишите проблему и отправьте Администрации ресурса.

Комментариев:0

Про сайт

Інформаційний ресурс військової тематики північного регіону. Огляд військових новин, військово-політичних подій в Україні та світі, новини озброєння та технологій, оснащення та екіпірування. При копіюванні матеріалів використовуйте активний гіперлінк посилання на сайт Пишіть нам на E-mail: prsspivnich@ukr.net Посилання та гіперлінк (для Інтернет-сайтів) при використанні матеріалів сайту обов'язкові.