Був, так би мовити, маминим синочком, та армія зробила з нього мужика і людину

Військовий. Йому 24. Із 2013-го служить за контрактом у Збройних Силах України. Знаю його дуже давно: був, так би мовити, маминим синочком, та армія зробила з нього мужика і людину. Він справжній захисник Вітчизни і кожного з нас…»

Увечері зателефонувала Андрієві, і ця розмова.

– Андрію, маєте час на розмову?

– Так. Ми щойно з виїзду. Учора добу були на завданні, сьогодні відпочиваємо.

– Де ви зараз дислокуєтесь, якщо це можна говорити, і яка там обстановка поряд з вами?
– Служу в 30-ій бригаді. Яка обстановка, запитуєте? Про ситуацію на сході країни, здається, щодня звітує відповідна прес-служба, і звучить це так: за минулу добу бойовики стільки-то разів відкривали вогонь по позиціях ЗСУ. І так щодня.

- То яка може бути обстановка, коли щодня обстріли?

Хоча, чесно кажучи, війна 2016-го в умовах так званого перемир’я, – це не пекло 2014, і тим більше 2015 року, коли під зливою Градів та Ураганів доводилось вириватись із котлів, прикривати виходи з оточення… За час служби, скільки всього було, але Дебальцеве – це просто окрема від усвідомлення сторінка мого життя.

–Якщо ви служите з 2013-го, отже довелось понюхати пороху… Навіщо пішли на службу за контрактом? Не хотіли працювати?

–Я закінчив ПТУ, отримав спеціальність кухаря. Далі у моїй біографії мала з’явитись армійська сторінка. З цього приводу багато спілкувався з друзями і знайомими, які вже пройшли строкову службу. Знаєте, що вони мені розповідали? Що автомат тримали в руках, у кращому разі, під час присяги, а стріляли за час служби максимум пару разів, а може, й без того обходилось. Іти в таку армію мені не хотілось.

Тому й прийняв рішення підписати контракт. Це було на початку 2013-го. Звичайно, не мріяв, щоб все життя бути військовим, але хотілось просто відслужити і пройти професійну військову підготовку.

– Тоді ви не знали, та й ніхто, власне, не знав, що завтра буде війна.
– Так. Коли в Криму почались відомі події із «зеленими чоловічками», нашу частину розділили на два підрозділи, і мій відправили під Крим. Пізніше ми розташувались на полігоні. Далі – у Запорізьку область. Там тривалий час ми проходили військове навчання.

І вже звідти – вкінці липня – уперше у зону АТО.

– Страшно було?

– Коли ти лише у фільмах бачив, як стріляють у людей, як можна уявити, щоб куля влучила в тебе? Тоді, коли вперше потрапили на бойові позиції, нас так полляли з Урагана! Яскраві спалахи ми дивились із бліндажів, здається, на кожному метрі землі. Так, було страшно, але не там у бліндажі, а через пару годин після обстрілу, коли ми швидко в час припинення вогню змінювали позиції, щоб удруге не потрапити під обстріл, я дивився на попереднє місце дислокації і думав: міг же назовсім там залишитись. І це вже не війна як у кіно, тут або ти, або тебе.

- Андрію, ви стільки років на війні. Що допомагає вижити? І не лише вижити, а й витримати морально усе. Тут часто в мирному житті доводиться чути від людей про депресії і про грані нервового зриву…

- Мабуть, молодий організм, – сміється Андрій і додає: – На контрактну службу я йшов усвідомлено, із почуттям загостреного патріотизму. Щоб, якщо не дай Бог, доведеться, щоб вмів узяти зброю в руки і захистити Батьківщину.

Що тримає мене сьогодні? Уявіть, я, і мої побратими кинемо зброю і покинемо бойові позиції. Що буде? Ворог дійде до Києва і в наші домівки? Ми звикли не кивати на те, що в країні безлад, що не всі виконують свій обов’язок і йдуть служити. Ми не всі, а конкретна людина. І я, конкретно, воюю тут, щоб ворог не прийшов у мою домівку, воюю щоб не зганьбити честі моїх побратимів, які вже загинули. І так, повірте, кожен із моїх бойових друзів.

– Знаєте, а чому ж не стали на захист своїх домівок донецькі?! Чому вони вітали агресора?! Я розумію, що не всі люди однакові і не все залежить від регіону, де ти народився, але сьогодні переїжджих зі сходу держава максимально забезпечує пільгами. Але хіба не вони під час «параду» наших полонених вулицями Донецька кидали в них яйцями і помідорами? Тоді їм не потрібні були продукти, а зараз треба… Просто гірко від цього, я добре пам’ятаю і досі трансляцію того параду.

– А я, Тетяно, пам’ятаю той парад – 24 серпня 2015 року до Дня Незалежності України – іще більше, – зітхнув Андрій і помовчав, – бо в колоні полонених були мої друзі, які потрапили в полон…

– Хочу запитати ще таке. Про подвиги. Одного разу в розмові із військовим офіцером, який служив у Афганістані, він сказав, що на війні не повинно бути подвигів, а лише успішно виконані бойові завдання. А героїзм окремого бійця – це помилка чи прорахунок командира, якщо він не контролював повністю ситуацію, і його люди ризикували життям. Що на це скажете?

– Можливо, він і має рацію, але ж усе залежить від конкретної ситуації. Скажу так: у житті завжди є місце подвигу. І на війні, і в мирному. До нас в підрозділ прийшов молодий контрактник, і отримав повідомлення з дому, що дружина тяжко захворіла, і терміново потрібні гроші на операцію. Наш підрозділ, а це 90 чоловік, отримали зарплату, належно скинулись і зібрали необхідну суму. Може, це подвигом і не назвеш, але життя молодій жінці було врятовано, і я радий згадувати це.

А ще пригадую, це було півроку тому, мій бойовий товариш підірвався на розтяжці: все було за секунди, один зірвав, а другий його прикрив. Він стрибнув і відштовхнув свого друга, а самого ранило. Та головне, що обоє залишились живі!

– Андрію, ми розмовляли про війну, але таке враження, ніби обговорювали щось буденне і просте. З вами дуже легко спілкуватись, можна сказати, весело навіть…
– Мені й друзі про це говорять, що я той ще жартівник. Почуття гумору – дозволяє тримати життя у позитивному тонусі.

– Чекаємо скорого повернення додому!

Тетяна Сорока

 

Обнаружили ошибку или мёртвую ссылку?

Выделите проблемный фрагмент мышкой и нажмите CTRL+ENTER.
В появившемся окне опишите проблему и отправьте Администрации ресурса.

Комментариев:0

Про сайт

Інформаційний ресурс військової тематики північного регіону. Огляд військових новин, військово-політичних подій в Україні та світі, новини озброєння та технологій, оснащення та екіпірування. При копіюванні матеріалів використовуйте активний гіперлінк посилання на сайт Пишіть нам на E-mail: prsspivnich@ukr.net Посилання та гіперлінк (для Інтернет-сайтів) при використанні матеріалів сайту обов'язкові.