Учасниця війни з Росією: «Хотіла допомогти своїй країні, воліла потрапити в армію будь-якими шляхами»

Гасло «Ніколи не здавайся» іспанською мовою вибите на руці Ольги Бенди – ветерана 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних запорожців, яка внаслідок важкого поранення у боях в районі Авдіївки втратила ногу. Але при цьому дівчина не втратила упевненості у власних силах та бажання жити повноцінним життям. Бенда родом з Вінниці, наразі живе з родиною у Києві, готується до участі у міжнародних спортивних змаганнях для ветеранів й має наснагу підкорювати нові життєві вершини. Про це Ольга Бенда розповіла в інтерв'ю для Радіо Свобода.

Коли я народила сина, в Україні була оголошена АТО

– Я не мала жодного передчуття, що може розпочатись війна: я тоді ходила вагітною, намагалась про погане не думати, а якнайбільше думати про дитину. Але так сталось, що коли я народила сина, в Україні була оголошена антитерористична операція (АТО), я у новинах бачила, що діється на Донбасі, і хотіла допомогти своїй країні, хотіла потрапити в армію будь-якими шляхами.

ЗСУ в районі Волновахи, 8 серпня 2017 року
ЗСУ в районі Волновахи, 8 серпня 2017 року

​Одного дня, коли синочок підріс, я не витримала і пішла до військкомату, пояснила, що хочу в армію. Там мене вислухали і дали список документів, які я мала зібрати й зібрала буквально упродовж тижня. Знову прийшла до військкомату, там продивились мої документи і відправили у навчальний центр до Василькова. А у Василькові мені відмовили, там не було місць. До того ж, їм мій «профіль» не підходив: я за професією секретар-оператор поштового зв’язку, а не зв’язківець.

– Яким чином оператор поштового зв’язку став військовим кухарем?

– Після невдачі у Василькові я додому повернулась і ледь не одразу мене викликали до військкомату: повідомили, що є місце у навчальному центрі у Старичах (навчальний центр Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Збройних сил України у Львівській області – ред.), але там потрібен кухар. А я на повара ніколи не вчилась, їжу готувати вміла, то й усе. Але я ж так хотіла війську допомогти, що, звісно, погодилась. Я міркувала таким чином: для допомоги війську я маю здоров’я, сили й бажання, тож якщо кухар потрібен – буду куховарити!

– А як ви потрапили у 72-у окрему механізовану бригаду до «чорних запорожців»?

– Два місяці я навчалась у Старичах на кухаря, потім, у квітні 2016 року, безпосередньо перед розподіленням у бойові частини, нас, чотирьох дівчат з Вінницької області, мали розподілити в одну з бригад. Але представник тієї бригади заявив, що бригада перебуває на бойових позиціях і що «командир заборонив брати дівчат», як він висловився.

Ольга Бенда
Ольга Бенда

Нам переробили накази і відразу перевели у 72-у бригаду – але нам нічого не сказали, лише наказали сідати в один з автобусів. Сіли, поїхали: повнісінько хлопців і ми, четверо дівчат.

«Куди їдемо?», – питали ми. А нам бійці відповідали: «Не переживайте! Все нормально»

 

«Куди їдемо?», – питали ми. А нам бійці відповідали: «Не переживайте! Все нормально». Аж нарешті нас привезли у Білу Церкву, сказали, що тут розміщена 72-а бригада, і ми у ній будемо проходити службу. Нас це влаштовувало, бо звідти до Вінниці було недалеко від наших рідних.

– Коли ви потрапили у зону бойових дій?

– Це десь серпень 2016 року, вже бригада висунулась на передову, а з жовтня місяця «чорні запорожці» зайшли в Авдіївку. Я у жовтні-листопаді 2016 року перебувала на командному пункті батальйону, щодня готувала їжу десь на сотню людей. А пізніше, коли перевелась на бойові позиції у першу роту, вже доводилось готувати їсти бійцям, кількість яких постійно змінювалась: то двадцятеро хлопців голодних прийдуть, а то і всі сімдесят.

Харчування солдатів (у військовій частині)
Харчування солдатів (у військовій частині)

Продукти харчування нам кожні 2 тижні привозили від Міноборони, у нормальній кількості, так що усім вистачало, та й волонтери «балували». Щоправда, я іноді переживала, що у нас немає холодильника, але взимку надворі холодно, то ми там у спеціальному місці зберігали вареники й різні інші смаколики.

– Якими смаколиками «шеф-кухар» Бенда пригощала своїх «чорних запорожців»?

– З улюблених «фронтових» наїдків назву макарони, що їх волонтери передавали, а також тушковану яловичину – армійську тушонку у банках. Я з неї виймала жир, заливала водою, додавала спеції і приварювала, щоб підливка була до макаронів та яловичини, наприклад. Хто підливку не полюбляв, тим я смажила яйце.

– У травні 2017 року ви отримали поранення, унаслідок якого вам ампутували ногу, ви пройшли тривалу реабілітацію. Що лишилось у пам’яті з того часу?

– Найбільше запам’яталось, як я отримала протез: я його назвала «Сергіївною». Ще пригадую, що у палаті Ірпінського військового госпіталю мені не подобалась обстановка у палаті – і я нила, мовляв, давайте меблі інакше поставимо. І того дня, коли я поїхала на протезний завод отримувати «Сергіївну», медсестри таки зробили мені сюрприз, переставили ліжко й шафу саме так, як я хотіла.

Я отримала протез, назвала його «Сергіївною»

Взагалі, коли я протез отримала, настрій змінився на краще, я воліла бігати, а лікар-реабілітолог пояснював, що бігати не можна, бо протез важкий і на ньому спершу треба навчитися ходити. Мене і він, і весь персонал підтримували. Це було приємно, бачити, що люди за тебе переживають і намагаються підбадьорити, допомогти.

– Коли прийшли до розуміння, що потребуєте спортивної реабілітації?

– Я до війни займалась легкою атлетикою, спорт мені не чужий. Минулого року я взяла участь у змаганнях «Ігри нескорених», у мене там було веслування на тренажерах та пауерліфтинг. А зараз готуюсь до міжнародного марафону морської піхоти США, він у жовтні відбудеться. Буду бігти дистанцію у 10 кілометрів.

Ольга Бенда: розминка перед тренуванням. Київ, 16 липня 2019 року
Ольга Бенда: розминка перед тренуванням. Київ, 16 липня 2019 року

​Я чи не щоранку прокидають і думаю: «Ольго, 10 кілометрів – то ж багато! То така відстань серйозна! Як бігтимемо?». А потім виходжу на бігову доріжку національного спорткомплексу «Олімпійський» і біжу, коло за колом. Кажу собі, що марафон на 10 кілометрів – це важко, складно, боляче, але їх треба подолати, щоб на одну сходинку вище піднятись у житті!

208;158;208;»209;140;208;179;208;° 208;145;208;µ208;189;208;180;208;°

Обнаружили ошибку или мёртвую ссылку?

Выделите проблемный фрагмент мышкой и нажмите CTRL+ENTER.
В появившемся окне опишите проблему и отправьте Администрации ресурса.

Комментариев:0

Про сайт

Інформаційний ресурс військової тематики північного регіону. Огляд військових новин, військово-політичних подій в Україні та світі, новини озброєння та технологій, оснащення та екіпірування. При копіюванні матеріалів використовуйте активний гіперлінк посилання на сайт Пишіть нам на E-mail: prsspivnich@ukr.net Посилання та гіперлінк (для Інтернет-сайтів) при використанні матеріалів сайту обов'язкові.